Історія школи

Протягом цілого століття школа була центром просвітницької і культурної роботи в селі. До неї топтали стежину не одне покоління дітей. Випускники, як птахи, розліталися у різні куточки нашої країни.

А розпочиналося все так…

Як згадує старожителька села Хижук Марія Тимофіївна розповідь свого батька, що  населення села Стадниці було суцільно неписьменним. Приблизно до 1870 року навчали грамоти в хатах церковні дяки. Навчатись ходили одиниці з чоловіків. Там навчали лише друкованого письма, читати Псалтир слов’янською мовою. ЇЇ батько Тимофій ходив вчитись і навіть закінчив 2 класи. А мама вчитися не ходила, тому писати невміла, хоча читати навчилась самостійно. Великою необхідністю для села була школа, тому що потрібні були грамотні люди. В 1863 р. неподалік від церкви була побудована церковно-приходська школа. 

 
Будинок церковно-приходської школи (наш час)

Спочатку це була 4- х класна школа-хата, покрита соломою, згадує Марія Тимофіївна. Школа мала назву «Церковно-приходська». Завідуючим школою рахувався піп. До революції школу відвідувало мало учнів. В першому  класі було 25-30 учнів (хоча дітей в селі було більше), в другому – 10-15,  в третьому – 4-8 учнів. У класах стояли довгі лавки і столи. Всі учні сиділи один коло одного. Переважно навчалися хлопчики, вважали, що дівчаткам навчатись непотрібно. Третій клас складав екзамени і після закінчення учням видавались посвідчення. Екзаменаційна комісія складалась з попів та вчителів тих шкіл, які були присутні на екзаменах. Головою комісії був старший піп-благочинний. Порядок був такий: по черзі кожного року з’їжджалися учні з шести і більше шкіл в одну школу і протягом одного дня складали іспити.

 
Журнал однокласної церковноприходської школи

Навчально-виховний процес у дореволюційній школі

Так в 1913 р. було завершено будівництво 4-класної школи, що була розташована на території сучасної. Земська школа була побудована з каменю, світла, з чотирма великими просторими класними кімнатами та великими коридорами. Та вона була холодною, тому через рік  побудували груби для опалення приміщень. В школі була учительська, кабінет директора, підсобка для техперсоналу.

За даними Вінницького обласного архіву бюджет  школи с. Стадниці на той час становив: зарплата вчителеві – 150 крб.; обладнання – 40 крб.;  зарплата сторожу – 20 крб.,  паливо і освітлення – 26 крб., попові – 350 крб., дякові – 50 крб. і весь дохід церкві. [Р-595/1/211 О системе образования, с.61-62]

Першим вчителем в селі був Ковальчук Андрій, уродженець села Стадниці, який закінчив у Києві Реальне училище. Місцевих вчителів майже не було, всі – приїжджі, і займались вони лише освітньою роботою. 

Приблизно до 1920-х років навчання проводилось російською мовою , а з 1921 року стали запроваджувати навчання українською мовою.

Перетворення дореволюційної  школи в єдину трудову

Від 1 жовтня 1918 року всі шкільні установи переходять під керівництво Народного Комісаріату Освіти (Збірник законів і розпоряджень Робітничого та Селянського уряду ч.30 п.507). Єдина школа розділялась на 2 ступені: 1-для дітей від 8 до 13 років (5-річний курс), 2- (від 13-ти до 17-ти років  4-х річний курс). Навчання в школі було безкоштовне. Оплата праці вчителів починає здійснюватись помісячно, згідно ставки І категорії.  Кількість учнів на одного педагогічного працівника не повинна була бути більша 25-ти.

Приблизно з 1920 р. Стадницька школа стала єдиною трудовою школою, де навчання здійснювалось українською мовою. Всі діти шкільного віку пішли до школи, вчителі приступили до ліквідації неписьменності. 

Вивчалися такі предмети: 

• Рідна мова
• Число і форма (арифметика)
• Природознавство
• Географія
• Малювання й ліплення
• Ручна праця
• Співи

Доля вчителів, учнів та випускників школи в роки Великої Вітчизняної війни

Із спогадів жительки села Стадниця  Реліцької Марії Дем'янівни:

–   Німці вступили в село влітку 41-го року. Вони розміщувалися в приміщенні нашої школи. На першому поверсі стояли коні, на другому-жили німці, тому діти навчались в приміщенні церковно-приходської школи.  Майже усіх чоловіків покликала війна. Вчителі та випускники школи теж боронили свою землю від фашистських загарбників. Зокрема, Заєць Митрофан Кирилович, який пройшов усю війну в післявоєнний період повернувся до педагогічної діяльності, був довгий час директором школи.

Пишається Стадницька школа своїми випускниками-героями. Нажаль багато їх не повернулося додому.

Процес реорганізації школи від початкової, семирічної до середньої

У 60-х роках школа с. Стадниці з семирічної стала восьмирічною.

Учні та вчителі Стадницької восьмирічної школи 1967 р.

У 1988-1989 навчальному році в школі вперше було набрано до 1 класу дітей 6-ти річного віку. Це було 15 учнів. Класоводом було призначено вчительку Бєлкіну Галину Яківну. 

До цього часу школа працювала за шестиденним робочим тижнем. А у 1989-1990 навчальному році за проханням батьків ці ж учні були переведені на п’ятиденний робочий тиждень. Коли вони були у 3-му класі за рішенням педагогічної ради школа перейшла на письмо кульковими ручками.

Директори та вчителі школи

Вчителями у школі у 1926-1927 році було подружжя Мельничуків – Наталка та Іван (з архівних матеріалів про вчителів Вінницького району 1926-1927рр. спр. №25б)

У 1931 році директором школи був Крищук Андрій Харитонович. Він викладав українську мову та літературу.  Працював до війни, а в роки війни  пішов у попи. Його дружина Ніна Андріївна викладала зоологію. Математику викладав Семен Титович, географію викладав Черевичний  Іван Семенович, вчителем початкових класів був Реган Іван Андрійович. І вже значно пізніше його внучка Франишина Галина Яківна продовжила справу свого діда  і викладала у нашій школі українську мову та літературу, німецьку мову з 1981 по 2010 рік.

В 1942-1943 роках у Стадницькій школі, згідно відомостей Вінницького Гебіту, числився – 81 учень та працював  один учитель початкових класів. Станом на 1 березня 1943 року були скорочені вчителі Дідик  Мілентина 1919 р.н. та Паламарчук Ганна 1900 р.н. Натомість отримав призначення на посаду вчителя 1-4 класів Реліцький Володимир 1892 р.н. [Справа № 25б Статистичний матеріал, Державний архів Вінницької області].

За період 1943-1944 рр. навчалось 118 учнів: 1 клас - 40 учнів, 2 клас -34 учні,  3 клас - 17 учнів, 4 клас - 27 учнів. [Шкільна справа №8, статистичні відомості про учнів та вчителів 1942-1943 рр. Державний архів Вінницької області].

В післявоєнні роки у селі було відновлено семирічну школу, директором якої був Попілевич Анатолій Дмитрович. З 1950 року директором школи був Сич Тимофій Іванович, потім – Шевчук Іван Степанович.

В 1960 році школу очолив Заєць Митрофан Кирилович, який організував добудову приміщення школи  і при ньому школа стала восьмирічною. Він працював директором до 1977 року і викладав географію. Він був ветераном війни, секретарем партійної організації у селі. Його дружина Далека Софія Марківна  працювала вчителькою початкових класів. Сім’я  жила у приміщенні колишньої церковно-приходської школи. Під час його роботи у школі була велика кролеферма (більше 200 кролів). Доглядали їх учні школи, а м'ясо здавали державі. Вчителем початкових класів працював Слободянюк  Іван Дмитрович, який проживав у школі, де зараз знаходиться кабінет директора. У приміщенні малої школи проживала вчителька Сабіна Георгіївна разом із своєю мамою. Вони шили шкільну форму для учнів.

Зі слів вчителя нашої школи Ілик Ганни Григорівни до війни у селі була побудована хата, де жили вчителі (вул. Леніна). Будинок був розрахований на 4 сім'ї. Там проживала вчителька математики Лукашевич Ольга Григорівна разом з донькою. Пізніше -  сім'я новопризначених вчителів: Шаповалов Олександр Прокопович - вчитель музики і його дружина Бадіна Людмила Василівна - вчителька початкових класів. Після звільнення подружжя, в будинку проживала старша піонервожата Кшижевська Наталя Іллінічна. За часів директорства Снігур Людмили Павлівни (приблизно у 80-х роках) будинок було продано подружжю приїжджих вчителів Бєлкіних, які проживають у будинку до цього часу.

Після  виходу на пенсію Зайця М.К.  школу очолив Куб'юк Володимир Артемович  і працював директором до 1984року. 

Урочиста лінійка за участі директора Коб'юка В.А.

Потім школу на недовгий період очолив Реган Іван Миколайович. На той час у селі проводилась меліорація земель.  Рівень води значно опустився і добудова школи почала осідати, задня стіна почала відходити і школа стала аварійною. Іван Миколайович добудовував підпори-бики і школа має такий вигляд до цього часу. За недовгий період його директорства збудовано котельню та проведено водяне опалення. З 1986 року директором школи була Людмила Павлівна Снігур, яка працювала на даній посаді до 2003 року. 

Випуск 1996 року, директор Снігур Л.П.

Потім  директором школи став її учень Шаповал Сергій Сергійович і працював до 2012 року.

З 2012 року школу очолює Черниш Тетяна Михайлівна, яка працювала у школі вчителем фізики, хімії та трудового навчання.